Вышла в свет книга Владимира Музыченко «Владимир еврейский. История и трагедия еврейской общины Владимира-Волынского». Повествование охватывает промежуток времени от первого упоминания о евреях Волыни в ХІІ в. до наших дней, и рассказывает о жизни и быте еврейской общины одного из древнейших и чрезвычайно богатых своей историей украинских городов Владимира-Волынского. Рассказывается о массовом истреблении евреев в городе и в других населенных пунктах района, в первую очередь Устилуга, где их проживало более 3000 человек. Часть книги рассказывает о тех, кто героически рисковал своей жизнью и жизнью своих семей ради спасения обреченных на гибель евреев.
— Уважаемый Владимир, течет ли в Ваших жилах еврейская кровь и были ли у вас родные, погибшие во время Холокоста?
— Мой отец белорус. Моя мама была еврейка, прошла гетто, потеряла почти всю семью. Выжила благодаря украинцу, вывезшему ее из гетто рискуя своей жизнью, и на вопрос полицая: «кто это?», — он ответил — «моя дочь»…
Есть родственники, но они очень далеко… Мой ортодоксальный верующий дед похоронен в Петах-Тикве. Он отказался от моей мамы и отсидел по ней шиву, после того, как она вышла замуж за белоруса, моего отца, которого любила всю свою жизнь, и подарила ему кроме меня еще трое моих сестер и брата. Мой дед и не предполагал, что его внуки, как большую святыню будут хранить его стаканчики для кидуша.
— Что побудило Вас написать эту книгу?
— Я всегда чувствовал себя и осознавал именно евреем, потому эта тема мне не просто близка – это для меня очень важно.
Я родился в г. Сарны Ровенской области. По образованию музыкант, преподаю в музыкальной школе. Да я не историк. Да я живу во Владимире-Волынском с 1988 года – не коренной (впрочем, мои дети уже родились в этом прекрасном городе). Но когда я обратился к местным историкам, чтобы они что-то рассказали о еврейской общине города на организованном мною митинге у монумента расстрелянным 25 000 еврев города и района — они развели руками…
Тогда я, глядя на свалку мусора рядом с тремя братскими могилами, ничем не обозначеннми на местности, понял что начинать надо с сохранения памяти, и донесения до людей информации. Потому я публиковал статьи в местной прессе. Благодаря моим инициативам, мероприятия в день начала массовых расстрелов стали ежегодными, и уже традиционными. Извините за нескромность, но именно я инициировал проведение конференции преподавателей истории учебных заведений города, мероприятие для школьников в городском музее, установку информационного щита возле монумента жертвам Холокоста. Делал что мог, и должен сказать, меня всегда поддерживали руководители Районной рады и Райдержадминистрации. Нужно отдать им должное – помогали, чем могли.
Но написать именно книгу мне посоветовал мой хороший друг, преподаватель медико-технического колледжа Александр Ковальчук. Он же поддерживал меня морально в процессе работы над книгой. Так я стал собирать по крупицам все, что касалось истории одной из древнейших в Европе еврейских обшин. Эта работа требовала много времени, которым я наверное обделил свои близких, ведь была же еще и основная работа, дающая хлеб насущный…
— Книга написана на украинском языке? С какой целью? Трудно ли было ее издать? Планируется ли ее издание на русском?
— Я осознанно писал на украинском языке, чтобы эта книга была ближе в первую очередь для жителей этого города, и никаких проблем с ее изданием, связанных с языком не было. Правда, кое-кого раздражало название, в котором некоторые озабоченные люди находили для себя претензии евреев на этот город… Но всем кому приходилось задавать мне вопрос на эту тему, я советовал внимательно прочитать до конца хотя бы название. Один издатель отказался печатать эту книгу после моего отказа изменить название…
Вступительное слово к книги написал – Виталий Черноиваненко, научный сотрудник Центра ориенталистики им. Омеляна Прицака, преподаватель кафедры истории Национального университета «Киево-Могилянская академия». Рецензенти — зав. отделом иудаики Национальной библиотеки им. Вернадского — І. А. Сергєєва, Председатель Волынского областного общества краеведов Украины — Г. В. Бондаренко.
Книга посящена памяти моей мамы и ее близких, а приурочена к 70-летию начала расстрелов общины города Владимира-Волынского.
Я благодарен всем кто оказал материальную поддержку ее издания. Этих людей не много, но для меня важно, что среди них люди нашего города – украинцы.
Планируется издание этой книги на английском языке, но уже с некоторыми поправками и дополнениями.
Желающие приобрести эту книгу могут обратиться в магазин «Геула» на Петровке, или ко мне лично — т. 0937765199.
Анотація. Книга розповідає про історію і трагічну загибель першої на Волині і однієї з найдревніших і найчисельніших в Україні – єврейської громади міста Володимира-Волинського. На основі великої кількості зібраних і досліджених матеріалів та ілюстрацій автор розповідає про особливості соціальних, економічних і культурних умов розвитку громади. В книзі зібрані свідчення очевидців найбільшої за всю історію міста трагедії – загибелі близько 22 000 євреїв міста. Окремі розділи присвячені героям українцям – Праведникам народів світу, котрі рятували приречених на смерть євреїв, а також долі тих, хто був врятований і темі збереження пам’яті про єврейську громаду міста.
ВIД АВТОРА
Місто Володимир-Волинський має багатовікову історію, котра писалась не лише представниками корінних народів, що споконвіку жили на цій землі, але і представниками національних меншин, що селились тут, про яких дуже скупо писали дослідники, якщо згадували взагалі… Тож моя скромна праця має заповнити цю прогалину в історичній пам’яті.
Євреї заплатили страшну ціну за досвід, отриманий людством у Другій світовій війні, заради спільного життя різних народів на одній Землі. Сьогодні, після кровопролить, до яких призводила національна нетерпимість, ми просто зобов’язані зберегти історичну пам’ять про євреїв Володимира-Волинського, їхню культуру, традиції, побут, релігію, видатних осіб, життя і трагічну долю цих людей, внесок в економічний і соціальний розвиток міста, його розбудову. Вони залишили свій слід, незважаючи на всі спроби його затерти. Тому я хочу допомогти згадати і не дати забути історію єврейської громади міста Володимира-Волинського. Тож нехай ця книжка буде своєрідним пам’ятником цим людям.
Маю надію, ця книга допоможе нам будувати демократичне суспільство, краще розуміти один одного, оскільки доля у нас одна і одна Батьківщина.
Зрештою, я впевнений, що книга буде корисною і пізнавальною для тих, хто цікавиться багатою історією цього тисячолітнього міста, єврейською культурою.
У цій книзі зібрано і впорядковано всі доступні на даний час матеріали, які я збирав протягом декількох років, щоб зберегти пам’ять про одну з найдревніших єврейських громад Європи, хоча зібрані мною матеріали є лише вершиною айсбергу, який ще чекає свого глибокого дослідження фахівцями. Це вивчення допоможе переосмислити деякі події спільного життя в минулому заради майбутнього.
Я усвідомлюю, наскільки шокуючими для багатьох будуть деякі опубліковані тут матеріали. Але глибоко переконаний, що цю трагічну історію потрібно доносити людям, щоб не заснув їхній розум і не зміліли душі. Люди повинні знати правду про минуле. Тільки тоді вони будуть здатні давати правильну оцінку явищам, що відбуваються сьогодні.
Спілкуючись із мешканцями міста, мені не раз доводилося «по секрету» чути замішані на страхові зізнання про єврейське походження. Можливо, ця книжка комусь додасть гордості за своїх батьків і дідів, а комусь сміливості не приховувати своє походження, не соромитися своїх, гідних поваги і пошани батьків, зрештою, повернутися до свого коріння.
Можливо ця книжка послужить прикладом для краєзнавців інших міст, де проживали єврейські громади, і буде поштовхом до вивчення їх історій, оскільки історія та культура євреїв є невід’ємною частиною історії та культури України.
Я висловлюю вдячність усім, хто допомагав мені в цій справі, оскільки на момент початку роботи над цим матеріалом навіть у міському краєзнавчому музеї на цю тему не могли розповісти майже нічого.
У першу чергу хочу подякувати за допомогу тим небагатьом євреям – володимирцям, кому пощастило пережити жахи Голокосту і донести правду про те, що вони бачили на власні очі. Це – Моше Марґаліт, Михаїл Бас, Моше Кріґсер, Ципора Вайншток, Еліезер Рейсфельд (Ізраїль); Праведникам світу – Миколі Миколайовичу Ваврисевичу, Марії Олександрівні Оцалюк. На жаль, не дожили до виходу цієї книги Михайло Миколайович Ваврисевич і Галина Сергіївна Філатова, чиї спогади теж увішли до книги.
Окремо хочу подякувати Олександру Ковальчуку, за чиєї духовної підтримки було почато роботу над книгою; Давиду Школьнику (м. Реховот, Ізраїль) за його працю над перекладом матеріалів з івриту; Гаррі Фельдману (м. Петах-Тіква, Ізраїль).
